25 лютого 2021 року, виповнюється 150 років від дня народження Лесі Українки – української поетеси, драматурга і громадської діячки, класика української літератури. Вона залишила великий літературний доробок – вражаючі поеми, прозові твори, вірші, публіцистичні статті, переклади світової класики. 

леся українка
Фото // Леся Українка

Письменниця знала 11 мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію.

Сучасники дорікали Лесі Українці, що та писала багато драм на раньохристиянські та античні теми, і вимагали більше творів про українську історію. Але насправді, коли Леся Українка писала про Грецію, завойовану Римом, то під Грецією мала на увазі Україну, а в драмі «Вавилонський полон» говорила про поневолений український народ, який мусить пройти випробування й вистояти. Леся Українка брала історичне тло, але говорила про свій час.

Цікавий факт:

Лікуючись та подорожуючи, Леся Українка побувала у багатьох європейських столицях. Наприклад у Відні разом із мамою вона любила за обідом випити пива та почитати німецькі газети, а ввечері відвідати опери Вагнера чи Верді. А у Берліні Леся Українка скуповувалася у модних бутіках та відвідувала вистави популярного тоді драматурга Гауптмана. Вона носила металевий апарат на хворій нозі, тому багато гуляти німецькою столицею не могла. Тому перетворила свою лікарняну палату на бібліотеку, скупивши безліч літературних новинок: «я й так вже голову сушу над тим, що мені робити з сею всею літературою: покинути жаль, брати з собою неможливо, – родичі пишуть, щоб нічогісінько не везти, бо – не довеземо». Таким можливостям Леся Українка завдячувала своєму батьку ‒ юристу Петру Косачу. Він походив із давнього шляхетсько-козацького роду та обіймав високі чиновницькі посади. У 1899 році він отримував близько 2 500 рублів на місяць ‒ величезні кошти на той час.

леся українка
Фото // Леся Українка

Народилася Лариса Косач, саме таким є справжнє ім’я Лесі Українки, 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському. Батько її – Петро Косач, був службовцем, мати – Ольга Драгоманова-Косач – письменницею, яка публікувалася під псевдонімом Олена Пчілка.

У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники й музиканти, влаштовувалися мистецькі вечори й домашні концерти. Великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки мав дядько Михайло Драгоманов, відомий громадський і культурний діяч.

Свій перший вірш – «Надія» – Леся написала дев’ятирічною дівчинкою. Сталося це під враженням від арешту й заслання до Сибіру рідної тітки, Олени Косач, яка належала до київського гуртка «бунтарів». А вже у тринадцять років Ларису Косач почали друкувати. У 1884 році у Львові в журналі «Зоря» опублікували два вірші («Конвалія» і «Сафо»), під якими вперше з’явилось ім’я – Леся Українка. На початку 1893 року у Львові виходить перша збірка поезій поетеси – «На крилах пісень».

Ще в дитячі роки Леся захворіла на туберкульоз, з яким вона боролась усе життя. Хвороба спричинила до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також Михайлу Драгоманову, вона дістала глибоку і різнобічну освіту. 

Побувавши 1891-го року на Галичині, а згодом і на Буковині, Леся познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України: Іваном Франком, Михайлом Павликом, Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником, Осипом Маковеєм, Наталією Кобринською.

За свої погляди і творчість поетеса перебувала під негласним наглядом поліції, і цензура не раз забороняла її твори. Більшість своїх робіт вона публікувала за кордоном Російської імперії – Берліні, Дрездені, Празі, Відні.

Все життя Леся Українка була вимушена лікуватися, проходити через болючі медичні процедури, а окрім цього шукати для життя місця, що уповільнювали б розвиток хвороби.

Останні роки Леся Українка жила в Грузії та Єгипті. Разом із чоловіком Климентом Квіткою вона працювала над зібранням фольклору та власними драмами. Але хвороба прогресувала. На початку липня 1913 року Лесин стан різко погіршився. А 1 серпня 1913 року в грузинському місті Сурамі Леся Українка померла. Її похорони відбулися через кілька днів у Києві на Байковому кладовищі.

Поезії Лесі Українки про любов і кохання

Особисте життя Лесі Українки: Сергію Мержинському поетеса присвятила чимало творів та листів. Леся і Сергій зустрілися в Криму – інтелігенція того часу нерідко приїжджала в Ялту підлікуватися і відпочити. На той момент хвороба Лесі прогресувала, та й Сергій хворів на туберкульоз. Мержинський був видатним представником соціал-демократичної течії в Білорусі – він відповідав за зв’язок між Києвом і Мінськом. Мержинський, судячи з усього, не відповідав поетесі взаємністю, незважаючи на те, що вони часто відправлялися на довгі спільні прогулянки, проводили багато часу разом і вже після Ялти бачилися в Києві і в Зеленому Гаї. У 1900 році, взимку, Леся дізнається, що її мінського друга – якого вона називала в листах бідною, зів’ялою квіткою – ще сильніше мучить туберкульоз і він у знемозі лежить удома. Через хворобу Мержинський став релігійним, а також трохи сварливим. Леся готова терпіти це все: вона залишається з Сергієм і доглядає за ним. Мержинський диктує їй листи до коханої жінки, і Українка записує їх від його імені і відправляє. Мати виховувала поетесу суворою і сильною, і вона витримує випробування, лише тільки пише матері про те, що здається собі аж надто стійкою.

леся українка
Фото // Леся Українка і Сергій Мержинський
«Я одна не сплю,
я вкупі з ним страждаю, тут же, поруч,
та я німа, як мур оцей, не видна,
як сяя тінь, так, мов я не людина,
так, наче в мене і душі нема…»
“Одержима”

А опісля Леся Українка вийшла заміж за Климента Квітку. Дітей у пари не залишилося.

Відповідь

Не жаль мені, що я тебе кохаю,
Та в нас дороги різно розійшлись.
Ні, не кажи, що зійдуться колись!
Не зійдуться, мій друже, я те знаю.
Моє кохання – то для тебе згуба:
Ти наче дуб високий та міцний,
Я ж наче плющ похилий та смутний, –
Плюща обійми гублять силу дуба.
Та без притулку плющ зелений в’яне,
Я не зав’яну, я знайду руїни,
Я одягну обдерті, вбогі стіни,
Зелений плющ оздобою їм стане.
В країну смутку вітерець прилине
І принесе мені луну розмови
Від мого дуба любого з діброви, –
І спогад любих літ повік не згине.

На мотив з Міцкевича

Я не кохаю тебе і не прагну дружиною стати.
Твої поцілунки, обійми і в мріях не сняться мені,
В мислях ніколи коханим тебе не одважусь назвати;
Я часто питаю себе: чи кохаю? – Одказую: ні!
Тільки ж як сяду край тебе, серденько мов птиця заб’ється,
Дивлюся на тебе й не можу одвести очей,
І хоч з тобою розстанусь, то в думці моїй зостається
Наче жива твоя постать і кожнеє слово з речей.
Часто я в думці з тобою великі розмови проваджу,
І світять, як мрія, мені твої очі, ті зорі сумні…
Ох, я не знаю, мій друже, сама я не зважу, –
Коли б ти спитав: “Чи кохаєш?” – чи я б тобі мовила: ні ?..

Все, все покинуть, до тебе полинуть

Все, все покинуть, до тебе полинуть,
Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!
Все, все покинуть, з тобою загинуть,
То було б щастя, мій згублений світе!
Стать над тобою і кликнуть до бою
Злую мару, що тебе забирає,
Взять тебе в бою чи вмерти з тобою,
З нами хай щастя і горе вмирає.

Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти 

Хотіла б я тебе, мов плющ, обняти,
Так міцно, щільно, і закрить од світа,
Я не боюсь тобі життя одняти,
Ти будеш, мов руїна, листом вкрита.
Плющ їй дає життя, він обіймає,
Боронить від негоди стіну голу,
Але й руїна стало так тримає
Товариша, аби не впав додолу.
Їм добре так удвох, – як нам з тобою, –
А прийде час розсипатись руїні, –
Нехай вона плюща сховає під собою.
Навіщо здався плющ у самотині?
Хіба на те, аби валятись долі
Пораненим, пошарпаним, без сили
Чи з розпачу повитись на тополі
І статися для неї гірш могили?

Лісова пісня (уривок)

..Я не кохала? Ні, то ти забула,
яке повинно буть кохання справжнє!
Кохання – як вода – плавке та бистре,
рве, грає, пестить, затягає й топить.
де пал – воно кипить, а стріне холод –
стає, мов камінь. От моє кохання!
А те твоє – солом’яного духу
дитина квола. Хилиться од вітру,
під ноги стелиться. Зостріне іскру,
згорить, не борючись, а потім з нього
лишиться чорний згар та сивий попіл.
Коли ж його зневажать, як покидьку,
воно лежить і кисне, як солома,
в воді холодній марної досади,
під пізними дощами каяття…

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here